Крест Вериги Никиты Столпника – чудотворна Святиня Скита Святого Духа
В храмі Серафима Саровського, що розташований на території монастиря Святого Духа поблизу Свято-успенської Почаївської лаври знаходиться благодатна святиня, відома багатьма зціленнями, в тому числі і від невиліковних важких хвороб, до якої щороку приходять сотні тисяч паломників не лише з України, але і багатьох інших країн – чудотворний малий залізний хрест — верига преподобного Нікіти Стовпника. (вага 1 кілограм 700 грам). Святині вже йде дев’ята сотня років.
За двадцять років перебування цього хреста в монастирі Святого Духа зафіксовано понад сто зцілень.
Історія Нікити Стовпника.
Преподобний Нікіта Столпник Переславський народився і отримав виховання в місті Переславлі Заліському.
Коли Ростово-Суздальська земля дісталася в спадок одному з синів Володимира Мономаха великому князю Георгію (Юрію) Долгорукому, то з особливою силою засіяло в тій країні світло Христової віри. Першою і головною турботою цього князя була побудова міст і храмів Божих. Раптова смерть його призупинила як розбудову міст, так і остаточне зведення білокам’яної Преображенської церкви. Тільки при його синові – великому князеві Володимирського князівства Андрієві Георгійовичу вона остаточно була відбудована і прикрашена «в Переславлі новому».
Важко в ці часи було жителям Переславля. На покриття витрат князя був потрібний посилений збір податків. Уродженець Переяславля Нікіта, з молодих років відрізняючись жорстоким характером, керував цими зборами. Він нещадно грабував жителів, завдавав багато зла, збираючи величезні суми грошей для себе. За своєю спритності і вмінню ладити з володарями міста, він не боявся ні доносів, ні покарань за неправду. Розкішні бенкети, які влаштовував Нікіта для влади міста, та цінні подарунки, що робилися їм, давали Нікіті можливість проводити час весело і безтурботно, не звертаючи уваги на те, що багато від його користолюбства, жадібності та утисків проливали гіркі сльози. Так тривало багато років. Але Милосердний Господь, який бажає всіх грішників спасти, і Нікіту привів до покаяння.
Одного разу, закінчивши свої справи, він під час вечірнього богослужіння прийшов до церкви і почув такі прочитані там священиком слова пророка Ісаї: ««Тако глаголет Господь: измыйтеся и чисти будете, отимите лукавства от душ ваших… Научитеся добро творити… избавите обидимаго, судите сиру (защитите сироту) и оправдите вдовицу» . Як громом був приголомшений він цими словами, які проникли в глибину його серця. Всю ніч Нікіта провів без сну, схвильований думками про минуле гріховне життя своє. На другий день він відправився до друзів своїх і запросив їх на величний банкет. За смачним обідом з дорогими напоями, серед веселої компанії Нікіта думав остаточно забути почуті в церкві слова пророка, настільки сильно схвилювали його душу, і зовсім заглушити похмурі думки.
Але Господь ще раз захотів призвати грішника до покаяння. Коли дружина стала готувати обід для гостей, то раптом побачила, що в киплячому казані піниться кров і спливають на поверхню то людська голова, то рука, то ступні ніг. З жахом покликала вона чоловіка, і Нікіта побачив те ж саме. Від побаченого в ньому пробудилась совість, і він ясно усвідомив, що своїми поборами він чинить як вбивця. І з великим страхом, Нікіта усамітнюється в кімнаті де всю ніч молиться. На ранок він приймає рішення спокутувати свої гріхи прийнявши чернечий постриг.
У трьох кілометрах від Переславля Заліського стояв монастир в ім’я святого великомученика Нікіти, туди і прийшов розкаяний митар. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: «Спаси мою грішну душу!» Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав випробування: три дні стояти при монастирських воротах і голосно сповідувати всім свої гріхи. З глибокою смиренністю і щирим каяттям Нікіта виконував випробування настоятеля. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить біля монастирскіх воріт, але інок не знайшов Нікіти на колишньому місці, а виявив його лежачим в болоті: він був покритий комарами , мошками і п’явками, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен з братією прийшов до добровільного страждальця і запитав: «Сину мій! Що ти робиш з собою? »« Отче! Врятуй душу від загибелі! », – Відповідав Нікіта. Після цього Ігумен, сам ввів митаря в монастир і постриг в чернецтво.
Всім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Нікіта віддався подвигам покаяння. Для того щоб показати смирення своє перед Господом, з благословення настоятеля, одів він на себе, важкі залізні вериги (три хрести і залізні окови, загальна вага становила 28 кілограм) і кам’яну шапку, без сну проводив дні і ночі, перебуваючи у молитві та пості. Бажаючи великих подвигів покаяння, він викопав собі стовп. Це була стовповидна кругла яма або просто печера, так що стовпництво святого Нікіти було, по суті, самітництвом.
Щире покаяння у гріхах, невпинний піст, щирі молитви, тілесні подвиги Господь прийняв від Нікіти, як жертву чисту, і благоволив прославити його ще тут, на землі, пославши йому дар зцілення людей. Так, одного разу преподобний Микита зцілив юного Чернігівського князя Михайла, пославши йому назустріч свій жезл. Хворий князь оперся на нього і став здоровий.
Звістка про подвиги Нікіти і про дану йому від Бога благодать швидко рознеслася не тільки в місті Переславлі, але і в околицях. В обитель до преподобного, до стовпу його, стали приходити люди всякого чину, віку і статі, тут були хворі і здорові, багаті і бідні; одні отримували зцілення від хвороб, інші – розради в скорботах, треті – повчання. Великий подвижник всім допомагав, ніхто не відходив від нього без тих чи інших милостей. Одного разу прийшли до преподобного деякі з його родичів з проханням помолитися за них і, побачивши на ньому важкі вериги, які від довгого тертя об тіло блищали наче срібні. Затьмарені жадібністю, вони задумали вбити святого. І в ніч на 24 травня 1186 вони розібрали дах стовпа, вбили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у полотно і втекли. Перед ранковим богослужінням паламар, прийшовши за благословенням до святого Нікіти, виявив розібраний дах і повідомив про це ігумена. Ігумен з братією поспішили до стовпа преподобного і побачили вбитого святого, від тіла якого виходило пахощі. Урочисто і побожно, було поховано чесне тіло подвижника у церкві святого великомученика Нікіти, з правого боку вівтаря.
Тим часом вбивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а залізо, і кинули вериги в Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки подвигів і трудів святого. У ту ж ніч побачили над Волгою три яскравих промені світла. Собор священиків і місцеві жителі, які зійшлися до річки, побачили, що три залізні хрести і вериги плавали на воді як дерев’яні. З благоговінням і молитвами перенесені були вериги в обитель великомученика Нікіти та покладені на труну преподобного Микити. При цьому відбулися зцілення.
Історично так склалося, що один з трьох хрестів-вериг потрапив до Монастиря Святого Духа біля Почаєва і паломники під час нашої поїздки в Почаїв можуть прикластися до цього хреста або навіть вдягнути його на себе.