День Святого Валентина – що насправді відзначає Церква в цей день?

Якщо коротко, то відповідь на це запитання така: святий Валентин до закоханих має такий самий стосунок, як і будь-який інший святий. «День святого Валентина» 14 лютого – зовсім не церковне свято, хоч і містить у своїй назві слово «святого». Але справжні, канонізовані Церквою святі на ім’я Валентин у своїх житіях не мають фактів, які би хоч якось були пов’язані з популярними легендами про «покровительство закоханих», «заборонені вінчання» тощо.
Що ж святкує Церква 14 лютого?
Православна Церква за своїм календарем сьогодні згадує пам’ять десятьох святих, серед яких є мученик Трифон, мучениця Перпетуя та інші. Також 14 лютого у цьому році передсвято Стрітення Господнього.
Римо-Католицька Церква цього дня вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи. А в «Римському мартиролозі» (це не загальноцерковний календар, а книга, де вказані місцеві дні пам’яті) 14 лютого вшановується пам’ять ще десятьох святих, серед яких є і святий Валентин.
Якщо дослідити давні римські мартирологи, то там згадуються щонайменше три святих Валентини. Двоє з цих мучеників постраждали в Римі у другій половині ІІІ століття, і обидва були поховані на Фламінієвій дорозі, але на різній відстані від міста. Один з них був єпископом міста Інтерамна (зараз це м. Терні в Італії), він прославився чудесами зцілень, через які навернув високопоставлених язичників до віри Христової, за що був страчений у 269 році. Інший мученик Валентин був священником у Римі – більших відомостей про нього немає. А про третього мученика Валентина відомо лише те, що він постраждав у Карфагені.
У IX столітті ці святі Валентини у мартирологах згадуються ще окремо, але пізніше, ймовірно, відбулося змішання житій цих святих, і в середньовічних документах вже згадується один святий Валентин. Він і став героєм «Золотої легенди» Якова Ворагінського – збірки християнських легенд і авторських житій святих (агіографій), що стала бестселером пізнього Середньовіччя в західній культурі.
Що ж не так з легендою про «святого Валентина»?
Відповідно до загальновідомої легенди, святий Валентин нібито «вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II». Нібито правитель вважав, що чоловіки, які не мають дружин та дітей, будуть кращими воїнами. Однак ця легенда містить значну помилку у хронології подій, адже за часів життя реальних святих з іменем Валентин, у III столітті, взагалі ще не існувало особливого чину церковного вінчання. Тоді в Римській імперії шлюб укладався відповідно до громадянських законів, а християни брали шлюб з благословення єпископа. До того ж, заборона на шлюб воїнів регулярної римської армії, яка існувала протягом 180 років, була скасована імператором Септимієм Севером ще в 197 році, тобто ще до описуваних легендою часів.
Отже попри використання імені святого Валентина міфологія сучасного світського святкування не має спільності ані з фактами історії, ані з церковною традицією.
Господь закликає всіх вірних до щирої та жертовної любові не лише певного дня, але протягом всього життя. І ми щиро бажаємо, щоби Ви любили та проявляли свою християнську любов не лише у певні дні в році, а завжди. Бо справжня любов ніколи не минає.
Як би хто не ставився до поширеного зараз в масовій культурі «свята Дня закоханих», але згадка про нього може бути слушним приводом згадати про те, чим для людства є кохання, любов, щастя. Недарма ці три слова я поставив поруч, бо кохання – одна зі сторін любові, без якої відчути щастя неможливо. Саме до любові закликав нас Господь, всі Його заповіді засновані на любові, Священне Писання теж, по суті, – про любов як непереможну зброю проти лиха, гріха і зла на цій землі.
Любов – це те, завдяки чому виник та й досі існує цей світ. Любов дає життя, тілесне і духовне, вона може окрилити людину, піднести над усіма проблемами і перепонами, а також дарувати силу їх здолати. Але чому буває навпаки? Чому не всі щасливі, коли «люблять», точніше, коли їм здається, що люблять?
Тому що любов – це не бурхлива емоція, як часто помилково вважають. Любов – це не «я» на першому місці, любов – це не «за щось», не «заради» чогось, не «за певних» умов чи обставин. Любов – це не умови, не претензії, не ультиматуми, не егоїзм, не самозвеличення. Все навпаки: справжня любов жертовна, діяльна і безкорислива. Її не можна закрити чи сховати, вона породжує стільки добрих плодів у серці, що їх просто неможливо там всіх вмістити, і вони буквально «вириваються» назовні – блиском в очах, щасливою посмішкою, теплими обіймами, нестримним бажанням робити добро, захищати, оберігати, допомагати, радувати – попри все. Бо любов – це небайдужість, це щирість, відкритість, це завжди повага і завжди свобода.
Стосунки між чоловіком і жінкою – це лише один з елементів щастя і один з багатьох способів виявити любов. Недарма у грецькій мові є декілька слів на означення любові: στοργή (сторгі) – батьківська любов, любов до рідних; φιλία (філія) – дружня, товариська любов; ἀγάπη (агапі) – духовна любов, піднесена, самовіддана, безкорислива. Останнє слово і було обране на означення любові до Бога – цілісної, досконалої християнської Любові.
Тож любіть і будьте любимими повсякчас. Любіть Господа, своїх батьків, дітей, коханих, друзів, колег. Любіть життя, світ довкола і все, що його наповнює. «Все у вас нехай буде з любов’ю» (1 Кор. 16: 14) – бо любові ніколи не буває забагато!

 

Внести благодійну пожертву для авторів цієї статті можна:

  • на картку Приватбанк: 4149 6293 5763 2108
  • на картку Монобанк: 4441 1144 0210 2543

Завчасно дякуємо всім небайдужим православним. Спаси Вас Господи.

5/5 - (1 vote)
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі